Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Вівторок, 21 Листопад 2017

4.Технологічні особливості процесу вугледобування при підземному і відкритому способах та їх внлив на організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Собівартість вугілля складається з витрат матеріальних, трудових і інших ресурсів, які використовуються в процесі його добування. До них відносяться витрати на: підготовчі роботи, пов'язані з видобутком вугілля, підготовка технології і організації виробництва, а також витрати на управління, організацію виробництва і покращення якості, покращення умов праці і техніки безпеки, рекультивацію земель.
Особливості виробництва у вугільній промисловості пов'язані із трудомісткістю добування корисних копалин, які є більшими ніж у інших галузях народного господарства, робочого часу на одиницю продукції і значна вага заробітної плати в загальній собівартості продукції. На шахтах роботи ведуться під землею, порівняно часто змінюються гірничо-геологічні умови, значно впливають на організацію виробничих процесів добування вугілля гірничий тиск, вологість. Все це являє особливі потреби до створення оперативної системи інформації про собівартість продукції по окремих елементах, статтях витрат і місцям виникнення витрат.
У зв'язку з неухильним ростом технічного оснащення, комплексної механізації і автоматизації шахт змінюються і технологічні процеси добування вугілля і умови праці шахтарів. Сучасна шахта – це підземний завод, оснащений новітньою технологією. Технічне переоснащення вугільної промисловості привело до концентрації очисних і підготовчих робіт. Механізовані комплекси об'єднали в єдиний технологічний процес відбійку, навалку вугілля і транспортування вугілля з лави. Добування вугілля перетворилось в неперервне виробництво.
Зміни в технології добування вугілля змінюють характер організації і управління виробничими процесами, а також структуру і рівень витрат на виробництво. В залежності від нагрузки на лаву, способу механізації робіт, потужності пласта і інших умов собівартості добування вугілля на окремих ділянках в 3 – 4 рази нижча, ніж на аналогічних ділянках з більш низьким рівнем механізації і концентрації очисних робіт.
У вугільній промисловості важливо не тільки встановити самий факт відхилення фактичної собівартості від планової, а скільки виявити причини відхилення, так як рівень собівартості часто не залежить від діяльності самих підприємств, а визначаються змінами природних умов. Простий метод обліку не дає можливості виявити вплив природного фактора на рівень витрат на виробництво.
Підземний характер ведення робіт, віддаленість робочих об'єктів один від одного, короткочасність багатьох допоміжних операцій вимагають необхідність виявлення в процесі здійснення господарських операцій витрат на виробництво, відхилення від норм витрат, причин відхилення і їх винуватців. Але простий метод обліку не забезпечує ні отримання даних по процесах виробництва, ні оперативності виявлення загальних витрат на добування вугілля.
Наряд з різноманітними гірничо-геологічними умовами на рівень і структуру собівартості в останні роки все більше вирішальний вплив виявляють економічні фактори: рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, способи виїмки, управління виробництвом. В умовах науково-технічного прогресу потребуються не тільки групування і аналіз однорідних по-своєму економічному змісту витрат по елементах і статтях калькуляції, але і вимір їх по виробничих процесах в залежності від застосованої техніки.
Групування витрат за процесами виробництва призводить до найбільш важливих з них: гірничопідготовчі роботи, очисні роботи, утримання внутрішахтового транспорту, вентиляція, дегазація, осушення, ремонт гірничих виробіток, відбір породи, сортування і погрузка вугілля у вагони, інші процеси.
Основним напрямком підвищення технічного рівня вугільних шахт і покращення техніко-економічних показників є різке підвищення ступеня концентрації робіт, збільшення нагрузки на лаву, пласт і шахту на основі комплексної механізації і автоматизації виробництва. Тисячотонне добування з кожної лави є звичайною справою. В зв’язку з цим в перспективі буде, напевно, економічно вибрано собівартість не тільки по ділянках і виробничих процесах, а і по окремих лавах і пластах. Попластовий облік буде в подальшому розвиватися і скріплюватися.

У вугільній промисловості калькулюється вся кількість добутого вугілля, тобто валова, а не товарна. У валову кількість на працюючих шахтах включається все вугілля, добутий із очисних і підготовчих забоїв, в тому числі вугілля попутного видобутку. Останній є при проведені підготовчих гірничих виробіток капітального характеру, фінансування яких проходить за рахунок капітальних вкладень.
Товарним рахується все добуте вугілля, крім того яке використовується на технічні потреби. В товарну продукцію не включається вугілля попутного видобутку.
Для визначення собівартості 1 т вугілля загальна сума витрат на виробництво ділиться на калькуляційний видобуток вугілля по шахті, показаний в І розділі «Видобуток вугілля»


Характер продукції являє не тільки вибір методу калькуляційних розрахунків, а і певні об’єкти обліку витрат на виробництво, об’єкти калькуляції і калькуляційні одиниці. Об’єктом калькулювання на шахтах є вугілля, а в розрізі, де добування проходить відкритим способом, крім цього відкриті роботи і відкриті запаси.
Від калькуляційного об’єкту потрібно відрізняти об’єкт обліку витратна виробництво продукції. Ці поняття співпадають в тих випадках, коли аналітичний облік витрат ведеться по тих самих об’єктах, по яких проводиться калькулювання.
Якщо аналітичний облік витрат на добування вугілля ведеться в цілому по шахті, то об’єкти калькулювання і обліку виробничих витрат співпадають. Коли витрати на виробництво враховуються по окремих структурних підрозділах, ділянках і цехах, об’єкт виробничого обліку являється більш вужчим, ніж об’єкт калькулювання. Витрати по калькуляційному об’єкту в цьому випадку визначаються на основі сумування даних по витратах на ділянки, цехах і інших структурних підрозділах. 
За калькуляційну одиницю приймається одиниця виміру, в якій виражається об’єм калькуляційного об’єкту. На вугледобуваних підприємствах – це тонна видобутого вугілля, а в розрізах, крім цього, тонна викритих запасів. Калькуляційною одиницею продукції вугледобувних фабрик є 1 т концентрату, брикетних фабрик – 1 т брикету.
Для більш повної характеристики собівартості добутого вугілля необхідно мати наряд з основною додатковою калькуляційною одиницею, так як остання дає недостатньо інформації про вартість продукції. Для правильного визначення різних марок і класів вугілля переводиться в умовне паливо. У вугільній промисловості за умовну одиницю приймається тонна вугілля, яка має 7000 калорій. Для переводу в умовне паливо і складання кожний вид вугілля має свій коефіцієнт. Так, середній коефіцієнт для донецького кам’яного вугілля дорівнює 0,871, донецького антрациту – 0,9, підмосковського вугілля – 0,373.