16. Економічна рівновага на основі моделі «сукупний попит – сукупна пропозиція»
Можна сказати, що сукупний попит (AD) - сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари і послуги, пропоновані на товарному ринку. З цього витікає також наступне: сукупний попит - модель, що представляє різні об'єми товарів і послуг (тобто реальний об'єм виробництва), які споживачі можуть і готові придбати при будь-якому рівні цін. Покупцями на ринку благ є чотири макроекономічні суб'єкти: домогосподарства, фірми, держава і закордон. Отже, необхідно визначити об'єм попиту кожного з них. Попит домашніх господарств домінує на ринку благ. На нього доводиться об'єм більше половини кінцевого сукупного попиту. Виокремлюють наступні чинники, що визначають попит домогосподарств на ринку благ:
1. дохід від участі у виробництві
2. податки і трансфертні платежі
3. розмір майна
4. дохід з майна
5. ступінь диференціації населення по рівню доходів і розміру майна
6. чисельність населення.
Два перші чинники об'єднуються в поняття „наявний дохід”. Два останніх в короткому періоді є екзогенними параметрами. Залежно від того, який чинник вважати найзначнішим, можна побудувати різні види функції попиту домашніх господарств на ринку благ, яка називається «функцією споживання». Сукупна пропозиція - це модель, яка показує рівень наявного реального об'єму виробництва при кожному можливому рівні цін. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропозиції їх для продажу. Більш низькі рівні цін викликають скорочення виробництва товарів. Тому залежність між рівнем цін і об'ємом національного продукту, який підприємства викидають на ринок, є позитивною.
Три сегменти кривої сукупної пропозиції визначаються як
кейнсіанський (горизонтальний)
проміжний (що відхиляється вгору)
класичний (вертикальний) відрізки.
Форма кривої сукупної пропозиції відбиває зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні об'єму національного виробництва. Витрати на одиницю продукції можна розрахувати шляхом розподілу вартості загальних використаних витрат (ресурсів) на об'єм продукції. Іншими словами, витрати на одиницю продукції при даному рівні випуску продукції - це середні витрати на даний об'єм продукції. Спочатку розглянемо рис. 6а, на якому криві сукупного попиту і сукупної пропозиції перетинаються на проміжному відрізку. Щоб показати, чому Ре є рівноважною ціною, а Qe - рівноважний реальний об'єм національного виробництва, припустимо, що рівень цін виражений величиною Р1, а не Ре. Крива сукупної пропозиції показує, що при рівні цін Р1 підприємства не перевищать реальний об'єм національного продукту, рівний Q1. А який об'єм реального продукту будуть готові придбати споживачі усередині країни, фірми і уряд, а також іноземні покупці при Р1? Крива сукупного попиту відповідає - Q2. Конкуренція серед покупців наявного реального об'єму національного продукту напружили рівень цін до Ре. Як показують стрілки на малюнку 5а, підвищення рівня цін з Р1 до Ре примусить виробників збільшити об'єм продукції з Q1 до Qe, а споживачів - зменшити масштаби бажаних покупок з Q2 до Qe. Коли реальні об'єми проведеного і купленого продукту будуть рівні в економіці наступить рівновага. На малюнку 6б крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіансбкому відрізку, тобто там, де крива розташована горизонтально. В цьому конкретному випадку рівень цін не грає ніякої ролі в утворенні рівноважного реального об'єму національного виробництва. Якби промисловий сектор провів більший проблем національного продукту, Q2, його не можна було б продати. Сукупного попиту не вистачило б, щоб скуповувати на ринку весь національний продукт. Зіткнувшися з небажаними запасами товарів, підприємства скоротили б виробництво до рівноважного рівня Qe, і навпаки, якби фірми проводили об'єм національного виробництва, позначений Q1, їх запаси швидко б зменшилися, тому що об'єм продажів був би більше об'єму виробництва. Тому фірми розширили б виробництво, і об'єм національного продукту збільшився.
