24. Закон попиту та пропозиції. Встановлення та порушення ринкової рівноваги на товарному ринку.
Закон попиту і пропозиції – закон, що виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник. Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать передусім від рівня цін чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів та послуг і навпаки. Цю залежність графічно зображують кривою попиту і пропозиції. Ринкова ціна досягає конкретної рівноваги, коли ці дві криві перетинаються, а попит і пропозиція зрівнюються. Причина зниження попиту – недостатнє матеріальне забезпечення споживачів, надмірне насичення товарами і послугами, погіршення їх якості тощо. Нижча ціна на товари і послуги приваблює нових покупців. Водночас зниження цін часто спонукає споживачів здійснювати додаткові покупки, підвищує попит на послуги. Протилежна ситуація виникає за зростання цін на товари і послуги. Взаємодія попиту і пропозиції відбувається в конкурентній боротьбі. Таким чином, діалектична залежність попиту і пропозиції полягає насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції впливаючи при цьому на виробництво. Рівновага і співвідношення між попитом і пропозицією – своєрідний індикатор збалансованого та пропорційного розвитку суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ. Співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ринкових цін від вартості товарів та послуг (при перевищенні попитом пропозиції ціни відхиляються вгору від вартості, а за перевищення пропозицією попиту – донизу). Структуру платоспроможного попиту розглядають як платоспроможну потребу суб'єктів ринку окремих індивідів, підприємств, організацій, держави та ін. Платоспроможний попит – лише частина (хоч і найважливіша) потреби суспільства, оскільки частина населення, окремі суб'єкти ринку можуть потребувати товарів і послуг, але не мають грошей, тому ці потреби до сукупного попиту не зараховують. Сукупний попит поділяють на попит всіх членів суспільства на товари широкого вжитку (м'ясо, хліб та ін.) або на окремі блага (автомобілі, відеотехніка тощо), попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, внутрішньому, міжнародному), попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.). На нижчій стадії розвитку капіталізму в механізмі дії закону попиту і пропозиції домінували елементи стихійності. Урівноваження попиту і пропозиції відбувалося внаслідок вільної конкуренції, ціноутворення, стихійного переливання капіталів всередині галузей та між галузями, економічними кризами тощо. На сучасному етапі в механізмі дії закону попиту і пропозиції переважають елементи свідомого регулювання, організованості та планомірності, властиві кожному суб'єкту підприємницької діяльності, будь-якій формі власності. Найважливіші суб'єкти підприємницької діяльності – крупні компанії, транснаціональні корпорації, держава. Рівновага (відносна) між попитом і пропозицією на рівні крупних корпорацій досягається насамперед через маркетингову діяльність. Кожна крупна компанія, перш ніж виготовити, вивчає платоспроможний попит населення на конкретний або споріднений вид продукції, знаходить покупця і попередньо укладає з ним контракт (письмовий або усний), в якому обумовлено якість товарів та послуг, ціни, термін поставок, платежі тощо. Між виробниками і споживачами встановлюються довготермінові коопераційні зв'язки, формуються торговельно-промислові комплекси.
Найтиповіші дії держави за незбігання попиту і пропозиції:
1. якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва валового національного продукту нижче від оптимальної величини, держава повинна вдатися до регулювання:
o знизити податок на прибуток (для стимулювання інвестицій компаній і фірм),
o збільшити витрати державного бюджету, насамперед державні закупівлі товарів і послуг,
o зменшити відсоткову ставку за кредит і таким чином збільшити грошову масу, здійснювати активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державний сектор тощо,
2. коли пропозиція нижча від платоспроможного попиту, а виробництво валового національного продукту перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту:
o збільшити податки на прибуток,
o скоротити державні витрати,
o збільшити плату за кредити і таким чином зменшити грошову масу.
Найважливіший метод регулювання сукупного попиту – збільшення або зменшення витрат державного бюджету, оскільки їх збільшення безпосередньо впливає на зростання споживання і капіталовкладення окремих суб'єктів господарювання. Більше того, державні витрати спричиняють мультиплікаційний ефект. За підрахунками французьких економістів, кожний франк державних інвестицій мобілізує майже 8 франків з інших джерел. Зниження податків на прибутки впливає на сукупний попит опосередковано. Названі важелі економічного регулювання не дають миттєвого ефекту. Перші позитивні результати з'являються через півроку. Тому важливо передбачати (спрогнозувати) порушення рівноваги між такими агрегатними показниками народногосподарської збалансованості, як попит і пропозиція, доходи і витрати держави та ін. Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція залежать і від інших конкретних факторів рівня доходів населення, рівня й темпів зростання цін, обсягу заощаджень і нагромаджень, податкової діяльності держави, закупівлі нею певної частини товару, обсягу експорту та імпорту. Щодо матеріально-речового змісту сукупний попит складається зі споживчого (товари широкого вжитку і предмети розкошів) та інвестиційного (засоби виробництва). Щодо вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розміром доходів населення і залежить від того, яка частина доходу вилучається з обігу й перетворюється на заощадження, або навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу. Споживання залежить від величини доходу та податку, рівня цін, відсотків на заощадження, стабільності грошової одиниці, величини нагромадження. Збільшення споживання в сукупному попиті означає зниження в ньому частки нагромадження та зменшення (абсолютне або відносне) частки заощаджень. Відчутний вплив на споживання має динаміка цін. Стійке зростання цін знецінює нагромадження та заощадження і зумовлює зростання споживання товарів і послуг.
