28. Крива байдужості та бюджетна лінія. Рівновага споживача.
Вперше термін "крива байдужості" запровадив та визначив англійський економіст Ф. Еджоурт у кінці XIX ст. Метод дослідження попиту окремого споживача з допомогою кривої байдужості вперше застосував італійський вчений В. Парето на початку XX ст. Згодом, у 1939 році цей метод доповнив англійський економіст Дж. Хіксом. В основі методу лежить геометричне сумісництво двох типів кривих — так званої бюджетної лінії і кривих байдужості. Перша з них показує зміни щодо цін товарів, що призводить до зміни нахилу бюджетної лінії. Бюджетні лінії дають відповідь на питання: що можуть дозволити собі споживачі, маючи той чи інший рівень доходу, з урахуванням рівня цін на товари. Графічна інтерпретація кривої байдужості широко використовують у теорії для вивчення ранжирування суб'єктивних переваг споживачів, які обмежені у своїх бажаннях особистим бюджетом. Кожна крива байдужості відтворює певний набір товарів, які мають однакову корисність. Тому споживачеві наче байдуже, який з варіантів набору вибрати. Споживачеві байдуже, який з наборів вибрати з точки зору сумарної корисності. Якщо відкладати на горизонтальній лінії (ОХ) кількість одиниць одягу, а на вертикальній (ОY) — кількість одиниць продуктів харчування, то одержимо точки, через які можна провести криву байдужості. Можливість упорядкувати оцінки корисності різних споживчих благ і описати цей порядок за допомогою головної функції корисності грунтується на прийнятті низки аксіом. Наприклад, якщо благо А має бути корисніше за В, то благо В корисніше за С. Якщо це зобразити в системі координат, отримаємо ряд точок, які відображають криву байдужості споживчого вибору, відрізняють потреби від попиту. Щоб побудувати лінію бюджетних обмежень, повернемося знову до кожного набору в тих самих параметрах, що й для кривої байдужості, і, провівши через них лінію, отримаємо межу (або лінію) бюджетних обмежень.
Залежність між типом товарів і послуг, які
купує споживач, та рівнем особистих доходів розкриває закон Е. Енгеля. У ХІХ ст. Е. Енгель
довів, що із зростанням величини доходів частина витрат на придбання товарів
першої необхідності (насамперед продуктів харчування, одягу) скорочується,
водночас зростає частина витрат на інші товари і особливо послуги. Споживчі ціни та грошові доходи обмежують набір
економічних благ, а разом з тим і життєвий рівень, пов'язуючи їх з особистим
бюджетом. Усякі зміни величини грошових доходів споживача зумовлюють відповідну
зміну бюджетних обмежень, а, отже, платоспроможність покупців і, природно,
попит на економічні блага. Якщо за інших рівних умов зростають грошові доходи,
то пропорційно зростає і купівельна спроможність споживача, її збільшення може
відбуватися і в тому разі, якщо грошові доходи не змінилися, але знизилися
споживчі ціни. Такі
коливання приводять до стану рівноваги, який досягається у певній точці ( точка
С) на кривій байдужості. Звичайно будь-яка точка, що міститься вище точки С,
виявилася б найбільш бажаною, але рівень доходу може зробити її неможливою.
Рівновага споживача настає, коли у нього немає стимулів змінити споживчій набір
продуктів. Це означає, що в даному разі досягається максимально можливий
результат, тобто максимальна корисність, що якнайбільше задовольняє потребу. У
точці рівноваги нахил лінії бюджетних можливостей, що визначаються
співвідношенням цін товарів, збігаються з нахилом кривої байдужості.
