Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Четвер, 28 Березня 2024

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

З давніх часів існував контроль за наповненням казни у будь-якій державі. Так, у Стародавньому Римі основними податками, які справлялися у натуральній формі, були поземельний податок, податки на живий інвентар, фруктові дерева, виноградники та нерухомість. При обчисленні податку на живий інвентар врахо­вувалися худоба, якою володів землевласник, а також раби. Се­ред перших грошових податків, які існували в податковій системі Риму в II ст. н. е., слід відзначити «трибут», який встановлювався для всіх вільних громадян. Причиною його введення вважається розширення товарних відносин та наявність надлишків сільсько­господарської продукції.

За правлiння правнука Ольги князя Ярослава Мудрого було складено перший писемний звіт законів — знамениту “Руську правду”, складовою частиною якої був i “Покон вірний”, яким детально регламентувалася система оподаткування. Одиницею оподаткування був “дим”, або подвiр’я, що мало певний земельний наділ (у середньому — 15га). 20 — 30 “димiв” становили “дворище” — об’єднання родичів, котрі спільно несли податкові зобов’язання. “Дворища”, у свою чергу, об’єднувались у громади, на чолi яких стояли старости. Та частина населення, яка мусила платити усi податки i виконувати повинності на користь держави, називалася “чорними” людьми, або “черню”. До речi, першi вiдомi календарi у Київськiй Русi були пов’язанi, як i в iнших країнах свiту, саме з календами — перiодами стягнення податкiв.

У період Литовської доби (XIV-—XV ст.) суттєвих змін у сис­темі податків не відбулося. Селяни повинні були сплачувати натуральний оброк, данину у натуральній формі, з'явилися відробітки на панщині та інші податки. Після 1569 року (після унії Лит­ви з Польщею) на українських землях запроваджується польська податкова система, при якій селяни («холопи»), які зобов'язані були платити своїм панам (шляхті) панщину, натуральну данину, грошові податі та відбувати трудові повинності (відробітки на панщині), які складали від трьох до шести днів на тиждень.

Після жовтневої революції 1917 року основними податками стають контрибуції на заможні верстви населення на місцевому рівні, надзвичайні податки у вигляді революційного податку (як­що зарплата або пенсія перевищували 1500-3000 рублів) та фіс­кальна монополія. У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон про натуральний податок. Місцевій владі було дозволено ввести місцеві одночасні першочергові революційні податки. В умовах “воєнного комунізму” створюється система натурального господарства, у результаті якої грошові податки не мають дійсного значення. У лютому 1921 року утримання грошового податку було цілком зупинене і податковий апарат був розформований.

У період Непу (1921-1924 рр.) податки ста­ють не тільки засобом тиску на заможні верстви суспільства, а й основним джерелом фінансування радянської системи. Проте централізація коштів і відсутність будь-якої самостій­ності позбавляли підприємства ініціативи і поступово втягували країну у фінансову кризу.

Основу податкової системи складали прямі податки. У липні 1921-1923 років були введені промисловий, прибутково-майновий і загальний сільськогосподарський податки.

Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували промислові виробничі підприємства і кустарне виробництво.

В роки Непу були введені “комунальні податки і збори”: податок з будівель у містах, квартирний збір, збір із власників транспортних засобів, прописочний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки і збори. На Україні вперше місцеві податки та збори були введені в 1993 році Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. Ці податки дають можливість, враховувати особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки Непу виплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції. У 1922 році їх замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі і повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки були скасовані: замість них уведений загальний сільськогосподарський податок, що з 1 січня 1924 року став сплачуватися тільки в грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувалися акцизи у виді надбавки на ціни товарів. Ставки були диференційні на товари. Найвищі встановлювалися на товари не першої необхідності.

У 1930-1932 рр.  була проведена податкова реформа. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет. Один канал становив податок з обороту, другий – відрахування від прибутку.

До податку з обороту ввійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку – прибутковий податок, власні відрахування від прибутку та інші. Для державних підприємств були встановлені відрахування від прибутку в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації виплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгоспподаток також був замінений прибутковим.

Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:

- платою за основні виробничі фонди;

- фіксованими (рентними) платежами;

- вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу прибутку. Але нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Якщо проаналізувати проведення всіх цих реформ, то можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не відбувалося. Система стягування платежів у бюджет у дані роки була жорстоко централізованою, носила в основному фіскальний характер і будувалася на використанні індивідуальних ставок. Ці методи відображали адміністративно-командний підхід до мобілізації фінансових ресурсів.

Найважливішим недоліком формування доходів бюджету було і те, що були відсутні об'єктивні критерії, відповідно до яких визначалася б частка участі кожного суб'єкта господарювання в централізованому грошовому фонді країни. Це неминуче привело до підриву фінансової самостійності підприємств, зниженню зацікавленості в результатах колективної праці.

Перехід до ринкових умов господарювання зажадав використання економічних методів управління суспільним виробництвом, зміни системи формування дохідних надходжень у бюджет. Ця система стала будуватися на базі податкових платежів, а взаємини підприємств із бюджетом були переведені на правову основу, регульовану законом.

Отже, можна виділити 3 етапи становлення і розвитку податкової системи:

1) стародавній світ - жертвоприношення, визначені законом. З розвитком світської держави виникла державна десятина на користь правителів поряд із церковною десятиною. Попередниками податків були регалії: безхазяйна, митна, судова, монетарна. Податки не мали системи, але вже тоді існували прямі та непрямі податки (майновий, подушний, податок на промисел, данина, торгові та судові мита), пільгове оподаткування;

2) XVI - XVIII ст. - виникнення податкових систем, формування бюджетів на податковій основі; класифікація податків: домени, збори з союзників, мита, данина з підкорених народів. А. Сміт виділяє принципи оподаткування у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів»:

- справедливості;

- визначеності;

- зручності;

- економії;

3) з XIX ст. - відміна подушного податку, посилення ролі непрямих
податків із розвитком виробництва і торгівлі, розширення фінансових
відносин, заміна натуральних податків грошовими, формування сучасних
податкових систем.

Створення податкової системи України почалось з 1990 р. із розвитком нових форм власності і появою податкових інспекцій на базі регіональних відділів державних доходів при фінансових органах.

За радянських часів податкова адміністрація не існувала, як відокремлена служба. Більше того, роль податків у формуванні бюджету була досить незначною. При цьому, адміністрування податків було зосереджено не в Києві, як столиці України, а в Москві. Останній фактор виявив суттєвий вплив на відсутність в Україні податкових традицій і кваліфікованих податкових кадрів.

Податкову службу України було створено в липні 1990 року, як підрозділ Міністерства фінансів України, який мав відповідати за адміністрування надходжень до Державного бюджету. Вона ввібрала в себе функції інспекцій державних доходів, які діяли в складі фінансових органів.

Сформована ще на початку 90-х років, відразу після проголошення у 1991 році незалежної держави, податкова система України постійно змінювалася в напрямку пошуку оптимальної структури, яка б відповідала перехідному стану економіки, і зіграла свою позитивну роль на етапі становлення незалежності держави.

Закон Української РСР (на той час) “Про систему оподаткування” було прийнято ще 25 червня 1991 року, до проголошення Акту про незалежність України і кілька місяців потому при оподаткуванні використовувались нормативні акти колишнього СРСР.

Період 1992-1993 року ознаменувався великими дискусіями щодо перспектив подальшого розвитку податкової системи.

З кінця 1992 року починаються зміни в системі оподаткування, основним серед прямих податків стає податок на прибуток підприємств (Декрет КМУ від 26.12.1992), але спроба виявилася невдалою – спостерігався дефіцит бюджету. Тому з другого кварталу 1993 року було відновлено оподаткування доходу підприємств, тобто обрано основним важелем політики подолання дефіциту бюджету посилення податкового тиску. Проте були й позитиви – податковий кредит (1992 рік).

Незважаючи на недоліки, станом на 1994 рік в Україні сформувались свої відпрацьовані податкові механізми. Поряд з діючими з'явився податок на промисел, формується система місцевих податків та зборів (Декрет від 20.05.2003), запроваджується контролююча функція фізичних осіб через створення державного реєстру фізичних осіб (Закон від 22.12.1994)

У 1996-1997 році починається новий етап розвитку податкової системи, завданням якого є послаблення податкового тиску. Про початок цього етапу засвідчили Указ Президента України від 31.06.1996 “Про заходи по реформуванню податкової політики” та постанова ВР України від 04.12.1996 “Про основні положення податкової політики в Україні”, згідно з якими передбачалося значне реформування правових норм оподаткування.

Таким чином, формування власної податкової системи включає 3 етапи:

1- 1992-1993 рр. — впровадження податків на дохід та додану вартість, формування концепцій розвитку податкової системи України: 1) оподаткування реалізації за системою диференційованих ставок, 2) оподаткування прибутку на рівні 30-35% з пільгами для інвестицій; ПДВ - 20%; розмежування державних і місцевих податків; оподаткування сукупного річного доходу фізичних осіб; 3) передбачала пільги для виробників товарів і продукції.

2- 1994-1998 рр. - формування чіткого податкового механізму, введення податку на промисел, прийнято Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори» (1993 р.), прийняття Законів «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» (1997 р.).

3- з 1999 р. - прогресивні зміни в системі оподаткування: єдиний податок, фіксований податок, зниження податкових ставок, прийняття Закону «Про оподаткування доходів фізичних осіб» (2003 р.), уніфікація податкового законодавства.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства.