Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Неділя, 23 Вересня 2018

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЛЬ, СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ОПОДАТКУВАННЯ

У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі термі­ни: "податкова система" і "система оподаткування". Необхідно зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований у Законі України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (із змінами та доповненнями).

Податкова система є основою фінансової системи в кожній країні, базою для створення якої є обсяги бюджетних видатків.

Податкова система — об'єктивне явище економічного жит­тя держави. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподі­лу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окре­мими верствами населення, територіями та окремими господарськими структурами. За своєю економічною сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рів­нями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволен­ня суспільних потреб.

У теоретичному розумінні податкова система — це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх ета­пах податкового процесу від розробки проекту податкового за­конодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єк­тивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне по­даткової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та техно­логії здійснення мобілізації коштів.

У вище зазначеному законі дається таке визначення системи оподаткування (стаття 2): “Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування”.

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: сукупність податків і зборів та встановлений законом порядок їх стягнення, і в її структурі виділяють суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів; об'єкт оподаткування та ін.)

 

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Елементи системи оподаткування

Визначення терміну "податкова система" дається у праці "По­датки" за редакцією В.В. Буряковського: "Податкова система — це сукуп­ність податків, встановлених законодавчою владою, що стягуються виконав­чими органами, а також методи і принципи побудови податків". Тут уже можна виділити три елементи: сукупність податків, встановлених законодав­чою владою; виконавча влада; методи і принципи побудови податків. Але обидва визначення можуть застосовуватися для характеристики податкової системи тільки у вузькому значенні, — як "системи податків".

На нашу думку найбільш достовірним визначенням є наступне: "Податкова система — це сукупність встановлених законо­давством держави податків, зборів, відрахувань й інших плате­жів до бюджетів і фінансових інститутів, а також вся інф­раструктура пов'язана з обрахуванням, обліком, контролем і своєчасною сплатою обов'язкових платежів".

Загалом можна дійти висновку, що податкова система як об'єктивна реальність формується в тісному взаємозв'язку з економічним розвитком держави і значною мірою відображає її рівень. У свою чергу, податкова система впливає на темпи й пропорції розвитку економіки, рівень соціального забезпе­чення населення.

Водночас в умовах демократії податкові системи є результа­том волевиявлення інтересів різних політичних груп, які пред­ставляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж остан­ніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків.

У зв'язку з відмінністю діючих систем оподаткування України та різ­них країн світу, а також чинного податкового законодавства, відрізняю­ться й структури доходів бюджетів зазначених країн.

Податкова система України включає в себе такі загальнодержавні та місцеві податки (обов 'язкові платежі):

1. До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

22) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

23) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

24) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

25) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

2. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

3. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

На нашу думку, найбільш ваговим складовим елементом податкової системи є податки, тому розглянемо їх більш детально.

Економічна сутність податків знай­шла відповідне відображення у їх визначеннях.

А. Сміт, дотримуючись теорії про непродуктивність державних послуг, одночасно вважав податок справедливою ціною за послуги держави [10].

А. Сміт у класичній праці «Дослідження природи та причин багатства народів» вважав податки об'єктивною необхідністю, оскільки вони зумовлені потребами поступального розвитку суспільства [10].

С.В. Бараулін вважає, що «податок є своєрідною ціною монополістичної купівлі-продажу послуг державою при виконанні своїх функцій».

Неорди­нарним слід вважати визначення податку К.Р. Макконелла та С.Л. Брю: «По­даток - це примусова сплата уряду господарством або фірмою грошових кош­тів (чи передача послуг і товарів), в обмін на які господарства чи фірма безпо­середньо не отримують товари чи послуги, при цьому така сплата не є штра­фом, який накладається судом за незаконні дії» [6].

У наведених визначеннях цілком обґрунтовано підкреслюється необхід­ність податків для забезпечення виконання державою її функцій та вирішення інших соціально-економічних завдань.

Фіскальна соціологія та інституціональна фінансова теорія — домінуючі на Заході школи сучасного вчення про державні фінанси. Розглянемо в кон­тексті положень, властивих цим науко­вим школам, сутнісні інтерпретації по­датку, а саме сутнісне тлумачення податку як платежу по відно­шенню до платника: 1) примусового; 2) добровільного; 3) обов'язкового [1, с. 19].

В обставинах реальної суспільної практики твердження, що податок — платіж добровільний у тому сенсі, що умовний типовий платник-виборець повністю усвідомлює як через систему оподаткування здійснюється обмін податків на блага загального споживання у вигляді гарантованих державою прав власності, соціального захисту, безпеки та комфорту існування виглядає непереконливим.

Таким чином, із трьох альтерна­тивних епітетів, якими описують сутність податку (примусовий, добро­вільний, обов'язковий), точніша, ближ­ча до дійсності інтерпретація податку як обов'язкового платежу.

Успіх роботи податкового відомства знаходиться в залежності від того, в якій мірі уряд уміє переконувати та спону­кати людей до соціальної відповідаль­ності стосовно сплати податків або спро­можний у раціональній формі заставити їх додержуватися установленої фіскальної дисципліни. Наприклад, у США "податковий бунт" 70-х років ми­нулого століття — протест середнього класу проти росту податків на неру­хомість — стих сам собою під акомпа­немент закликів, що американці мають вкладати гроші у власну країну. В тому ж штаті Каліфорнія, де розпочався бунт, у 1990 р. подвоєння акцизу на бензин не викликало опору завдяки усвідомленню, що кошти будуть витрачені на будівниц­тво нових автомагістралей [2, с. 43].

В деяких країнах, наприклад Німеччині та Україні, немає повного податкового кодексу, що мотивується численними поправками і частими змінами законодавства, "в надрах якого розгублюються навіть досвідчені експерти" [З. с 11].

Проте поняття податку має значення в наукових і навчальних цілях, потреба в ньому виникає, коли приходиться звертатися до податкової юрисдикції наприклад, у судових процесах. У реальній суспільній практиці для конкретних людей і організацій поняття податку набуває практичного значення у зв'язку з правовими відношення­ми між фіском і платником податків.

Реально поведінку платників по­датків визначають усі три мотивації: обов'язкова, добровільна, примусова. У державах Заходу з давні­ми демократично-правовими традиці­ями переважають перша і друга моти­вації, а в деяких країнах СНД, зокре­ма в Україні, — перша і третя.

Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникнення державності як "внески громадян, необхідні для утримання публічної влади" [7, с. 171].

Наукове обгрунтування прин­ципів оподаткування виходить із за­дач виконання державних функцій і впливу податків на економічну діяльність.

Призначення принципів полягає в узгодженні двох основних вимог до податкової системи: задоволення фіскальних потреб держави за враху­ванням інтересів платників податків.

Найвідомішими в історії фінансо­вої науки є принципи, сформульовані Адамом Смітом (1732—1790) і Адольфом Вагнером (1835—1917). Вони мають ранг класичних.

Однією із заслуг класика політич­ної економії А.Сміта є обґрунтування у фундаментальній праці "Досліджен­ня про природу і причини багатства народів" (1776 р.) основних положень оподаткування. Так, він писав:

-         по-перше, всі громадяни по­винні брати участь в утриманні уряду пропорційно своїм доходам, які вони отримують під захистом і опікою держави, тобто необхідно притримувати­ся рівності оподаткування;

-         по-друге, податки повинні бути чітко визначені, а не довільні. Це озна­чає встановлення строків сплати, спо­собів платежу, сум податків, зрозумі­лих для платника та всіх інших осіб;

-         по-третє, податки повинні стя­гуватися в той час і таким способом, коли і як зручно для платника, тобто необхідна умова оподаткування — зручність справляння.

Видатний російський вчений Н.І.Тургенєв в "Основах теорії податків" (1818 р.) розвинув засади оподаткування А. Сміта, проаналізував механізм їх дії на прикладі Росії, одним з перших у світі систематизував теорію податків відпов­ідно до буржуазно-демократичних по­глядів. Багато уваги Н.І.Тургенєв приділив у своїй праці ідеї податкової справедли­вості. Досліджуючи сутність і призна­чення податків, він писав, що "каждый налог есть зло; ибо он лишает платящего части его собственности: надлежит только с искусством избирать сие зло, т.е. надлежит избирать легчайшее" [4, с. 354-520]. І тому уряд повинен брати по­датків лише стільки, скільки необхідно для задоволення дійсних потреб держа­ви, а не стільки, скільки народ в змозі дати. Даний висновок набуває особливої актуальності в сучасних умовах реформування системи оподаткування в Україні.

Коментуючи і досліджуючи чотири основні положення оподаткування сформульовані А. Смітом, Н.І. Тургенєв робить акцент на загальному правилі податок завжди повинен справлятись з доходу, а точніше з чистого доходу а не з самого капіталу. Це необхідні для того, щоб джерела державних доходів не вичерпувалися. Хоча можливі винятки з цього загального правила оподаткування, в основному вони пов'язані з надзвичайними ситуаціями, які вимагають пожертви від платників податків на загальну користь.

В трактатах по фінансовій науці які з'явилися пізніше, вказані принципи оподаткування досліджувалися і були доповнені А.Шефле, А.Вагнером, С. де Сісмонді. Так, швейцарський економіст Сісмонді до чотирьох правил А.Сміта додає ще чотири:

1)  податок повинен накладатися не на капітал, а на дохід;

2)  податок повинен накладатися не на валовий, а на чистий дохід;

3)  частина чистого доходу, яка необхідна для існування, повинна звільнятися від оподаткування;

4)   податок не повинен сприяти відтоку майна за межі країни і тому має бути тим більш поміркованішим, чим більш рухомий капітал.

Російський професор I.І. Янжул у своєму вченні про державні доходи додає до чотирьох правил А.Сміта ще п'яте: держава не повинна запроваджувати податків, які суперечать положенням мо­рального, етичного кодексів (податків на євреїв, розкольників, проституток і т.п.). Нижче наведено найбільш вдале групу­вання принципів оподаткування, яке було зроблене німецьким фінансистом А. Ваг­нером, який відокремив теоретичні за­сади оподаткування від практичних міркувань техніки справляння податків:

Етичні засади оподаткування.

1. Загальність.

2. Недоторканість особистої сво­боди платників.

3. Рівність (відповідність податків доходам). Засади управління податками.

4. Визначеність.

5. Зручність.

6. Належний вибір джерел податків.

7. Достатність і еластичність поступлень від податків [5, с. 85].

Таким чином, А. Вагнер поширив перелік засад оподаткування, відзначе­них А. Смітом, і додав до вказаних ним чотирьох правил (рівності, визначе­ності, зручності, дешевизни) ще чоти­ри: загальності, недоторканості свобо­ди платників, оптимальності у виборі джерел податку, достатності і еластич­ності надходжень від податку. [1, с. 270].

Цікаво, що принцип прогресив­ності "працює" не тільки в галузі прямого, але і непрямого оподаткування. Хіба не є доказом цього стягнення спе­цифічних акцизів, мита за більш висо­кими ставками для товарів, які призна­чені для задоволення потреб не першої необхідності, забаганок, з так званих предметів розкоші, які, цілком зрозу­міло, споживаються в своїй основній масі заможними верствами населення?

І тому повинна існувати система податків, яка відповідає народногосподарським вимогам, тобто оптималь­но поєднує джерела і об'єкти оподат­кування з метою найменшого обме­ження виробництва і підприємництва, і тим самим сприяє здійсненню соц­іально-політичних цілей податків. Оптимальна комбінація сукупності по­датків повинна утворювати таку сис­тему, яка забезпечила б при дотри­манні етичних засад і засад управлін­ня податками достатність і елас­тичність надходженні на випадок над­звичайних державних потреб.

Заслуговує на увагу останнє за часом (1992 р.) зведення принципів оподаткування, розроблене експерта­ми з Гарвардського університету (США) У. Хассі та Д. Любіком згідно з Міжнародною податковою програ­мою ООН і включене в так званий Світовий податковий кодекс. Останній передбачає такі принципи конструю­вання та функціонування національ­них податкових систем у постсоціалістичних державах Східної, зокрема України, та Центральної Європи:

-     єдиний постійний податковий кодекс без окремих законів про податки;

-     відмова від протекційних фіскальних заходів як умова інтеграції в світову економіку;

-     відмова від податкових пільг та звільнень від податків, заміна їх у разі необхідності субсидіями виробникам і/або споживачам;

-     врахування національних особ­ливостей;

-     орієнтація прибуткового подат­ку з фізичних осіб більше на соціальну справедливість, ніж на мету одер­жання доходів;

-     врахування фактора інфляції [6, с.1—25].

Та над усе автори "Світового по­даткового кодексу" попереджають: "Розробка й написання законів є тільки прелюдія до головного в податковій ре­формі — розвитку ефективного адмі­ністрування. Наявність чесної та висококомпетентної податкової адмініст­рації — абсолютна необхідність. Структура повноважень податкової ад­міністрації має бути встановлена в за­конодавчому порядку, але саме втілен­ня цієї структури в реальність у кінце­вому підсумку визначає успіх подат­кової реформи" [6, с. 11].

Узагальнюючи світовий досвід, можна стверджувати, що сучасні податкові системи складалися, функціо­нують і реформуються на основі та­ких теоретично сформульованих і емпірично виправданих принципів.

По-перше, простота адмініструван­ня, — збір того чи іншого податку має супроводитися мінімальними затрата­ми коштів, часу і зусиль працівників податкових органів, бухгалтерських служб, громадян-платників, повинен обходитися без створення зайвих бю­рократично-апаратних структур.

По-друге, фіскальна ефективність, — бюджетні доходи від справляння пев­них податків мають багатократно пере­вищувати додаткові видатки на обслуго­вування податків, а також на утримання відповідної податкової служби. Слід максимізувати масу доходу від податків, а не висоту податкових ставок, що відповідає відомому критерію А. Лаффера.

По-третє, при введенні податків і установленні процедур їх справляння треба передбачити захист щодо ухи­лення від податків, мінімізувати таку можливість або технологічно зроби­ти ухилення економічно невигідним (надто дорогим, складним, небезпеч­ним) для потенційного неплатника.

По-четверте, універсальність —. ставки податків, норми і режим опо­даткування мають бути максимально уніфікованими для різних категорій платників, регіонів і видів діяльності, в тому числі і в міждержавному аспекті.

Необхідно зазначити, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і тому постійно проявляються певні недоліки існуючої податкової систе­ми. Все це викликає необхідність постійного корегування податкового законодавства. Ось чому податкова система повинна бути мобільною та еластичною.

Проблема оподаткування, яка є однією з найболючіших проблем економічного сьогодення України, сягає своїм корінням в глибоку дав­нину.   

Податки в руках держави повинні стати основним інструментом державного регулювання економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та рівня інфляції.

Податкова система повинна забезпечити гарантоване та стабільне надходження доходів бюджету, а також забезпечити державі можли­вість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільс­тва.

Ось чому держава й маневрує податками залежно від ситуацій, які складаються, впливаючи на різні сторони діяльності платників подат­ків. Разом з тим податкова політика перебуває під постійним «тиском» платників, які здебільшого розглядають податки як засіб зменшення їхніх особистих доходів.

Податкова система повинна включати в себе такі податки, збори та інші обов'язкові платежі, які б забезпечували стабільну фінансову базу держави. Без цього держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

В Україні найкращими помічниками держави в цьому плані є такі
непрямі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір та мито,
а також такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю.

Представниками такого способу класифікації податків були видатні економісти як минулого століття, так і сучасні вітчиз­няні та західні науковці. Серед них: В. Лебедєв,  Д. Львов, І. Тарасов, А. Соколов, І. Янжул, В. Федосов.

Об'єктивну необхідність непрямого оподаткування обгрунтували в своїх працях кращі представники економічної теорії та фінансової науки — Дж. Мілль, А. Маршалль, А. Пігу, М. Фрідмен, І. Фішер та інші. Тут слід зазначити, що непрямі податки мають низку істотних переваг і, насамперед, у забезпе­ченні доходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато плат­ників за місцем створення нової вартості, ці податки відзнача­ються простотою обрахування; широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету, вилученню податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові податко­вого тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності; застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збіль­шенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспромож­ності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Таким чином без налагодженої податкової системи не можливе іс­нування держави.

Податкова система мала складний та тривалий шлях формування, тому розглянемо етапи становлення та розвитку податкової системи у наступному пункті.