Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Понеділок, 18 Грудень 2017

2.1. Типологія світових моделей соціального захисту

При створенні системи соціального захисту в Україні, адекватної принципам ринкової економіки, необхідно ретельно проаналізувати світовий досвід функціонування систем соціального захисту в найбільш розвинених країнах світу, де вони діють з кінця минулого століття. Тому в наведеній роботі зазначений аналіз проведено на прикладі країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Так само гостро, як і для України, проблеми соціального захисту стоять перед іншими посткомуністичними країнами, що здійснюють перехід до ринкової економіки.

Актуальні проблеми соціального захисту постають перед країнами, що розвиваються, де спостерігається високий рівень безробіття, бідності, нерівності, а системи соціального забезпечення, що почали формуватися в період розпаду колоніальної системи, не набули достатнього розвитку.

Проте проблеми соціального захисту актуальні для всіх без винятку країн світу, адже в кожній країні, навіть з високим рівнем добробуту, існують групи людей похилого віку, інваліди, багатодітні сім'ї, безробітні, які потребують соціальної допомоги.

У той самий час в умовах глобалізації економіки істотно зростає значення людського потенціалу, оскільки людина є основним носієм знань, технологій, інформації, досвіду, найважливішим фактором конкурентоспроможності країни. Тому велика увага в багатьох державах сьогодні приділяється всебічному розвитку людини - її здоров'ю, освіті, добробуту. У зв'язку з цим дедалі більшого значення набуває соціальний захист, що є важливим фактором збереження та розвитку людського потенціалу. А сам соціальний захист у сучасних умовах має вже не суто національне, а глобальне значення.

Трактування суті соціального захисту в різних країнах варіює від надання соціальної допомоги найбільш уразливим верствам населення (США, Канада) до всеохоплюючої системи за всіма існуючими ризиками (міжнародні організації, передусім ООН та МОП).

На практиці елементи соціального захисту поєднуються у різних варіантах. При цьому допомога може надаватися на основі:

- оцінки засобів до існування (виплачується тільки особам, у яких дохід та добробут знаходяться нижче певного рівня);

- єдиної ставки (виплачується за фіксованою ставкою); універсальної системи (виплачується на основі визначених державою критеріїв без проведення оцінки потреб).

Категорію соціального захисту можна розглядати в гуманітарному, політичному та економічному аспектах.

У гуманітарному плані необхідно виходити з того, що людина як особистість є головною цінністю суспільства, і воно повинно намагатися кожному зі своїх членів забезпечити максимально сприятливі умови для життя, праці, освіти, відпочинку. Згідно з Декларацією ООН бути вільним означає бути вільним від «страху і нужди» , що передбачає не тільки гарантоване існування, але й забезпечення політичних і громадянських свобод. Сталий соціальний та економічний розвиток суспільства в довгостроковій перспективі неможливий без демократії та дотримання прав людини.

У політичному аспекті слід зазначити, що саме виникнення соціального захисту було пов'язане не в останню чергу з погіршенням становища широких трудящих мас на стадії монополістичного капіталізму, коли поляризація в суспільстві досягла значних масштабів та загострилися класові суперечності, розв'язання яких стало можливим шляхом реалізації концепції соціального захисту.

В економічному аспекті соціальна та економічна політика тісно пов'язані та взаємозумовлені, адже будь-яка економічна політика має соціальні наслідки, а соціальна політика позначається на темпах і характері економічного зростання. Слід також підкреслити важливість виплат у системі соціального захисту для стимулювання споживчого попиту, якості трудових ресурсів, розширеного відтворення населення та ін.

Усі існуючі в різних країнах світу системи соціального захисту можна поділити на три базових моделі:

1) патерналістську (від лат. paternus - батьківський), або ліберальну;

2) корпоративістську (від лат. corporatio - спілка), або консервативну;

3) етатистську (від лат. etat - держава), або соціал-демокра-тичну.

Для патерналістської моделі соціальної політики та соціальної практики характерно намагання досягти ефективності, використовуючи фонди для на забезпечення членів суспільства,що найбільше потребують допомоги, які не в змозі самі себе забезпечити. Порівнянне з іншими вона відрізняється низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем. Основний тягар соціального забезпечення несуть сім'я та приватні благодійники (США, Японія).

Для корпоративістської моделі характерна законодавче закріплена співучасть державних і громадських структур у вирішенні проблем індивіда, групи, общини. Держава делегує частину обов'язків щодо соціального захисту (і перш за все щодо соціального страхування) професійним, релігійним та іншим добровільним організаціям. Щодо суті такого підходу часто вживається термін « субсидіарність» (від англ. subsidiarity - допоміжний, додатковий). Основні функції соціального забезпечення належать промисловим корпораціям і профспілкам. На регіональному та місцевому рівнях соціальним забезпеченням займаються місцеві асоціації підприємців, профспілки та держава (Німеччина, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, окремі елементи у Франції та Італії). Зокрема, для Голландії і багато в чому Бельгії характерна так звана «секторизація» (інтереси різних груп населення представляють окремі структури), існує багато організацій, що займаються соціальним захистом і наданням індивідуальних соціальних послуг. У згаданих країнах сформувались «секторні», приватне керовані, але фінансовані переважно державою ініціативи. Місцева влада бере на себе створення власних служб тільки там, де подібні ініціативи відсутні.

Етатистська модель соціального захисту орієнтована на централізовану, екстенсивну та дорогу систему соціального забезпечення. Намагання забезпечити рівність приводить до сильної державної участі у соціальному обслуговуванні і виплаті соціальної допомоги. Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду (скандинавські держави). Основна частина захисту забезпечується через зайнятість населення. Підтримка солідарної і універсальної системи соціального захисту обходиться дуже дорого, і це означає, що вона повинна мінімізувати соціальні проблеми та максимізувати надходження в державну скарбницю. Очевидно, що ця умова краще всього дотримується, коли більшість людей працює. Організація управління соціальною сферою базується на трьох рівнях: державному, регіональному та муніципальному. Соціальна робота розгортається в основному державними агентствами, що являють собою мережу мультидисциплінарних служб. Державний рівень забезпечується переважно національним страхуванням населення, регіональний відповідає за інститути охорони здоров'я (госпіталі, ясла-садки, заклади для розумове відсталих і психічно хворих), муніципальний організовує широкий спектр послуг через соціальні заклади (інформація, поради, посередництво, грошова допомога, мобільна соціальна робота, притулки для жінок, що потерпають від насилля, центри для біженців і т.п.). Простежується орієнтація на соціальну патологію і основна увага приділяється допомозі незаможним Соціальна робота ототожнюється з державою та покладається більше на примушення, ніж на розвиток громадської ініціативи.