Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Понеділок, 25 Вересень 2017

3.1. Методологія державного регулювання соціального страхування

Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних її видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країни з їх потребами. Соціальна сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру).

Методи державного регулювання соціального страхування:

1) за формами впливу - прямі, непрямі (опосередковані);

2) за засобами впливу - правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів соціального страхування. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентують діяльність суб'єктів соціального страхування та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання соціального страхування є нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм.

Методи непрямого державного регулювання соціального страхування - це методи, що регламентують поведінку суб'єктів соціального страхування не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання.

Правове регулювання соціального страхування - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права у сфері соціального страхування. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади.

Предметом правового регулювання соціального страхування є:

1) відносини між державою (державними органами) і суб'єктами соціального страхування;

2) відносини між державними органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх правового статусу у сфері соціального страхування;

3) відносини між суб'єктами соціального страхування. Основними формами правового регулювання соціального страхування в Україні є:

1) Конституція та закони України;

2) укази та розпорядження Президента України;

3) постанови та інші акти Верховної Ради України,

4) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств);

5) нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів соціального страхування. Ознаки зазначених методів:

1) прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через установлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень);

2) безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки;

3) обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів соціального страхування за ухиляння від виконання наказів.

В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли економічні засоби державного регулювання соціального страхування виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, санкції, норми, стандарти.

Застосування економічних методів державного регулювання соціального страхування дає змогу створювати економічні умови, що спонукають суб'єктів соціального страхування діяти у необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам соціального страхування зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Аналіз практики і тенденцій розвитку систем соціального страхування в розвинутих країнах, а також принципових положень, закладених у конвенціях і рекомендаціях МОП, свідчить про те, що найважливішими методологічними підходами, на базі яких доцільно здійснювати державне регулювання у сфері соціального страхування, можуть бути такі принципові положення.

По-перше, підвищення рівня соціального захисту працюючих можливе при узгоджених діях урядових, підприємницьких і профспілкових структур, усіх членів суспільства. Потрібним є досягнення соціальної згоди у суспільстві за допомогою вдосконалення механізмів соціального страхування та забезпечення. Кожен член суспільства повинен свідомо брати участь у наданні допомоги своїм співгромадянам, що потребують підтримки, будучи впевненим, що своєчасно йому буде надана допомога. Соціальний консенсус вимагає зміцнювати і підсилювати за допомогою законодавчих і нормативних актів співпрацю уряду, підприємців, профспілок на базі механізмів соціального партнерства .

По-друге, вдосконалення таких механізмів соціального захисту, якими є системи соціального страхування і соціальної допомоги, можливе за умови гармонізації відносин основних суб'єктів: трудящих (їх родин), роботодавців і держави. Виконання обов'язків у рамках такої відповідальності означає, що на перехідних етапах необхідним є певний перерозподіл ресурсів на підтримку заходів для збереження прийнятного і доступного рівня життя. Зміна пропорцій цього перерозподілу стосується всіх суб'єктів та їх ресурсів: 1) ресурсів, що належать самому працюючому (заохочення цільових заощаджень як доповнення до пенсійного забезпечення, нагромадження коштів на випадок хвороби); 2) ресурсів, що належать родині (підвищення цільової орієнтації нагромаджень); 3) ресурсів, що належать роботодавцям (стимулювання збалансованості коштів, спрямованих на заробітну плату, і коштів, спрямованих на обов'язкові та добровільні види соціального страхування); 4) ресурсів, що належать державі (удосконалення механізмів бюджетного забезпечення соціальної допомоги, а також соціального страхування державних службовців).

Масштаби перерозподілу коштів залежать від наявності ресурсів і цілей, поставлених перед собою кожною із зацікавлених сторін, але перерозподіл повинен в обов'язковому порядку передбачати забезпечення базового прожиткового мінімуму з такими розмірами виплат (страхових заощаджень), що дозволяють гідно переборювати труднощі. У цьому зв'язку однією з основних цілей державного регулювання в галузі соціального захисту є побудова механізмів збалансування інтересів усіх суб'єктів щодо гармонізації загальної відповідальності, що ґрунтується на загальнонаціональній, колективній і особистій відповідальності.

По-третє, вдосконалення механізмів соціального захисту можливо за органічного поєднання систем соціального страхування та соціальної допомоги.

Основу такої моделі державного регулювання соціального страхування, що повністю відповідає ринковій економіці, складають такі напрямки діяльності держави:

1) визначення ролі, прав і обов'язків основних суб'єктів страхування - працівників, роботодавців, страхових організацій і держави;

2) обґрунтування основних видів соціального страхування як самостійних автономних систем соціального захисту;

3) науково обґрунтоване визначення мінімальних норм соціального захисту у випадку втрати працездатності осіб, що підлягають обов'язковому страхуванню, порядку призначення допомоги, надання всіх видів соціальних послуг;

4) визначення основних джерел фінансових надходжень у фонди страхування, обґрунтування соціальне справедливої моделі розподілу фінансового «тягаря» між роботодавцями, застрахованими і державою, досягнення на цій основі соціального консенсусу щодо внесків усіх зацікавлених сторін;

5) визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб'єктів правонаступництва, гарантів фінансово-правової стабільності та надійності соціального захисту.