Вітаю Вас, Гость! Реєстрація

Шпаргалка

Вівторок, 17 Жовтень 2017

10.1.Проблеми соціального страхування в Україні

Вирішення проблем соціального страхування в Україні відбувається значно складніше й повільніше порівняно з розвинутими країнами. Ринкові трансформації, які розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває значний вплив економічної ситуації. Темпи економічного зростання протягом багатьох років були від'ємними і, хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати ріст ВВП надійною основою для збільшення розміру соціальних виплат.

Великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійного фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%. В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн. Протягом 1996 – 2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється найнижчим рівнем пенсійного віку (для жінок – 55 років і для чоловіків – 60 років). Старіння населення і необхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно–розподільний характер. Вона не завжди ув'язується із соціальною політикою, у зв'язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законодавчої та виконавчої влади бувають некоординованими та непослідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страхових платежів та розподілу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та економічна відповідальність фондів перед страхувальниками та застрахованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов'язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку.

Доходи страхових фондів на сьогодні формуються в основному за рахунок обов'язкових внесків роботодавців. Поки що незначна участь працюючих громадян у їх формуванні. Підвищення частки громадян у структурі платників повинно стимулювати їх зацікавленість у зниженні ризиків, турботі про здоров'я, дозволить включити в коло застрахованих непрацюючих членів сімей.

Наповнення бюджетів страхових фондів залежить як від низького рівня заробітної плати більшості працюючих, так і від хронічної затримки з її виплатою, що відповідно відображається на страхових виплатах.

Уряд досить широко залучає досвід розвинутих держав при вирішенні ряду проблем соціального страхування, що не завжди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належні механізми суспільного контролю за діяльністю органів, які розпоряджаються коштами соціального страхування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат. Тому використання апробованих в інших державах систем соціального страхування необхідно здійснювати з урахуванням національних особливостей шляхом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів.

Існують проблеми організаційного характеру: відсутні єдині принципи визначення критеріїв надання соціальних пільг, дублюються окремі соціальні виплати, відсутня чітка спрямованість соціальних виплат на допомогу сім'ям з низьким рівнем доходів, недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державними витратами тощо. Не вирішено питання узгодженого формування бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів.

Пенсійне страхування охоплює значну кількість громадян (близько
14,5 млн.чол.), а пенсійна система переобтяжена різними пільгами й виплатами. Через Пенсійний фонд відбувається фінансування, крім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних пенсій. Частина коштів на фінансування зазначених виплат поступає несвоєчасно, що призводить до затримки у виплаті пенсій.

Збільшується кількість громадян, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі і становить 28% від загальної кількості осіб, що отримують таку пенсію.

Соціальне напруження посилює значне число привілейованих державних пенсіонерів. Виникає невідповідність між розмірами страхових внесків службовців середньої ланки, народних депутатів та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Якщо у світовій практиці допускається розрив між розмірами пенсій у 3 – 4 рази, то в Україні цей показник досить великий (у 10 і більше разів).

Таким чином, система соціального страхування в Україні має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям ринкової економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардинальної зміни відносин у цій сфері.