Шпаргалка

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

Велике значення при дослідженні системи оподаткування, впливу внутрішніх та зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відіграє класифіка­ція податків за різними ознаками. її необхідність визначається різновидами подат­кових форм та застосуванням різних податкових режимів. Класифікація всіх видів податків в Україні здійснюється за різними ознаками. Вони враховують різномані­тність податків в залежності від особливостей їх розрахунку, сплати, відношення до витрат виробничої діяльності та ін.

Перша ознака — за належністю до рівня суб'єктів, які отримують податкові платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою визнача­ється згідно з Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-12 в редакції Закону № 77/97— ВР від 18.02.97 з наступними змінами та доповненнями [8]. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів надається в статті 14 вищезгаданого закону:

1.    Податок на додану вартість.

2.    Акцизний збір.

3.    Податок на прибуток підприємств.

4.    Податок на доходи фізичних осіб.

5.    Мито.

6.    Державне мито.

7.    Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8.    Плата (податок) на землю.

9.    Рентні платежі.

10.   Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів.

11.   Податок на промисел.

12.   Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

13.   Збір на спеціальне використання природних ресурсів.

14.   Збір за забруднення навколишнього середовища.

15.   Збір на обов'язкове соціальне страхування (Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, які стосуються загальнодержавного обов'язкового соціального страхування» від 16.01.2003 р. № 429-ГУ цей збір виключений з переліку загальнодержавних податків та зборів, які встановлені Законом України «Про систему оподаткування», але при цьому він залишається обов'язковим до сплати платежем).[2]

16.   Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

17.   Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

18.   Фіксований сільськогосподарський податок.

19.   Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

20.Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.

Перелік місцевих податків, зборів та обов'язкових платежів визначається стат­тею 15 цього ж Закону. До них відносяться два податки:

1.    Податок з реклами.

2.    Комунальний податок.

3.    та 12 місцевих зборів і обов'язкових платежів:

1.    Збір на паркування автотранспорту.

2.    Ринковий збір.

3.    Збір за видачу ордера на квартиру.

4.    Курортний збір.

5.    Збір за участь на бігах на іподромі.

6.    Збір за виграш на бігах на іподромі.

7.    Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

8.    Збір за право використовування місцевої символіки.

9.    Збір за право проведення кіно і телезйомок.

10.  Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

11.  Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

12.  Збір з власників собак.

Друга ознака — за місцем, яке податки, збори та обов'язкові платежі займають в ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види:

1.          Податки, які входять до складу собівартості:

-       збір на обов'язкове соціальне страхування;

-       збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

-       плата за землю;

-       плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

-       податок на промисел;

-       фіксований сільськогосподарський податок;

-       податок на рекламу;

-       комунальний податок та ін.

2.  Податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства:

-       податок на прибуток підприємства;

-       збір за забруднення навколишнього середовища та ін.

3.  Податки та збори, які входять до ціни виробу:

-       податок на додану вартість;

-       акцизний збір.

Третя ознака — за джерелами податкової бази виділяють наступні види подат­ків, зборів та обов'язкових платежів які сплачуються за рахунок:

-       індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

-       доходу від продажу (податок на додану вартість);

-       фінансовий результат діяльності (податок на прибуток);

-       витрати підприємства (збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування).

Четверта ознака — за об'єктом оподаткування (тобто за податковою базою):

-       ресурсні;

-       рентні;

-       на споживання;

-       майнові (на нерухомість).

П'ята ознака — за методом розрахунку ставок оподаткування:

-       регресивні;

-       пропорційні;

-       прогресивні;

-       лінійні;

-       ступеневі.

Шоста ознака — за засобом вилучення. Класифікація податків за цією ознакою відбувається на підставі можливості перекладання зобов'язання платника податку на іншу особу, в більшості випадків на споживача товару. За цією ознакою податки поділяються на непрямі та прямі. Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і входять до ціни виробу та включаються як надбавка до неї. У деяких країнах ці податки на­зивають ще податками на споживання. Ці податки не залежать від платника по­датку, отриманого ним доходу, майна, яке він має. Фактично платником цього податку є споживач товарів та послуг. До цих податків відносяться: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, збір на розвиток виноградарства та хме­лярства.

Всі інші податкові платежі відносяться до прямих і їх розмір залежить від роз­міру об'єкта оподаткування. В більшості випадків їх платником є суб'єкт, який отримує дохід або володіє майном. До таких податкових платежів відносяться, наприклад, податок на прибуток підприємств; на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів; податок на не­рухоме майно (нерухомість) та інші. Вони побудовані за принципом прогресивної шкали оподаткування, тобто більший розмір сплачує той, хто отримує більший дохід.

У свою чергу, ці податки можуть поділятися на:

-       особисті — тобто ті, які враховують платоспроможний або сімейний стан платника, коли сплачується податок з величини отриманого доходу;

-       реальні — ті, які сплачуються незалежно від індивідуальних фінансових мо­жливостей платника (чи то юридична, чи фізична особа). До них можна віднести, наприклад, податок на землю; на спадщину; коли ці податки сплачуються поза за­лежністю від того, які доходи і в яких розмірах отримує платник податку.

Сьома ознака — за порядком використання податкові платежі поділяються на:

-       загальні, тобто ті, які надходять до державного бюджету. Вони не мають осо­бливого призначення, витрачаються на проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використаними для покриття будь-яких витрат держави або місцевих бюджетів;

-       спеціальні податкові платежі стягуються в спеціальні фонди і можуть бути використані тільки за цільовим призначенням для фінансування окремих раніш ви­значених заходів.

Восьма ознака — за суб'єктами сплати:

а)  юридичні особи. Вони сплачують прямі, непрямі податки, збори в цільові фонди;

б)  фізичні особи сплачують:

-       прибутковий податок з громадян;

-       податок на промисел;

-       плата за землю;

-       податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і ме­ханізмів;

-       мито;

-       державне мито;

-       внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

-       внески на страхування на випадок безробіття;

-       торговельний патент;

-       єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють свою підприємницьку діяльність по спрощеній формі сплати податку та бухгалтерського обліку); місцеві податки та збори.

Кожна особа, будь то громадянин України, іноземець чи фізи­чна особа без громадянства, має право займатися в Україні під­приємницькою діяльністю. Одночасно закон надає можливість фізичним особам бути засновниками (власниками) підприємств, установ або здійснювати підприємницьку діяльність без створен­ня юридичної особи. [41,c.74]

Для цього платник повинен подати до ДГП заяву із зазначен­ням видів діяльності, якими він передбачає займатися. Існуюча система оподаткування надає можливість громадянам, за наявно­сті певних умов, самостійно обрати спосіб оподаткування дохо­дів, а саме:

-       за фіксованим розміром сплати податку шляхом придбання патенту;

-       за спрощеною системою оподаткування шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку;

-       за загальною (звичайною) системою оподаткування. При цьому фізичних осіб— платників фіксованого податку або єдиного податку звільнено від сплати податку на доходи фі­зичних осіб. Уданому випадку доходи підприємців, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фі­ксованим або єдиним податком, не включаються до складу їх су­купного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума є остаточною і не включається до перерахунку за­гальних податкових зобов'язань таких платників або осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, чи членів їх сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Проте якщо платник фіксованого чи єдиного податку протя­гом календарного року має будь-які інші доходи, отримані не в межах власної підприємницької діяльності та які не підлягають обкладанню фіксованим або єдиним податком, він зобов'язаний, згідно з пп. 8.1.3, п. 8.1, ст. 8 Закону, самостійно внести суму цих доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу, подати річну декларацію з податку на доходи фізичних осіб та сплатити в установлені законодавством строки.

Одночасно, згідно з п. 9.12, ст. 9 Закону, на фізичних осіб-підприємців, незалежно від системи оподаткування, яку вони ви­користовують, розповсюджується статус податкового агента сто­совно нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи, виплачені або нараховані найманим особам чи громадя­нам за договорами цивільно-правового характеру.

Інший механізм передбачено для підприємців, які перебува­ють на загальній системі оподаткування. При цьому до запрова­дження в дію спеціального закону з питань оподаткування дохо­дів підприємців діяльність фізичних осіб — суб'єктів підпри­ємницької діяльності, які використовують загальну систему опо­даткування, регламентується IV розділом Декрету Кабінету Міні­стрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. за № 13-92 та п. 14.3, ст. 14 Інструкції про оподат­кування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою дія­льністю (Наказ ГДПІ Мінфіну України від 21.04.1993 р. за № 12).

Оподаткованим доходом фізичних осіб— підприємців, які використовують загальну систему оподаткування, вважається чи­стий дохід, що розраховується у вигляді різниш між валовим до­ходом (виручка у грошовій та натуральній формах) і документа­льно підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням валового доходу у звітному періоді. Документально підтверджені витрати враховуються при зменшенні доходу за умов, якщо вони включаються до складу валових витрат вироб­ництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.1997 р. за № 283/97-ВР. За відсутності у платника доку­ментально підтверджених витрат вони визначаються при прове­денні остаточного розрахунку за нормами у відсотках до валово­го доходу за переліком, який склала у 1993 році на той час Головна державна податкова інспекція Міністерства фінансів України за погодженням з Міністерством економіки та Держав­ним комітетом сприяння малим підприємствам і підприємництву.

Для визначення результатів діяльності підприємці ведуть Книгу обліку доходів і витрат згідно з формою, передбаченою у додатку 10 до Інструкції ГДПІ від 21.04.1993 р. за № 12. Ця книга є бланком суворої звітності і підлягає реєстрації в ДГП. Визначе­ний за даними книги дохід підприємця підлягає оподаткуванню згідно з п. 22.3, ст. 22 Закону за ставкою 13 %.

Фізичні особи-підприємці подають щоквартально наростаю­чим підсумком з початку року декларації, які мають бути складе­ні на підставі даних Книги обліку доходів та витрат, а також шляхом відображення у декларації доходів, прямо не пов'язаних з їх підприємницькою діяльністю.

Декларації мають бути подані до ДНІ протягом 40 календар­них днів, наступних за останнім календарним днем звітного по­даткового кварталу, а саме:

- декларація за перший квартал — не пізніше 10 травня;

- декларація за І півріччя — не пізніше 9 серпня;

- декларація за 9 місяців — не пізніше 9 листопада;

- річна декларація — не пізніше 9 лютого наступного року.

У декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний податковий період, за який здійснюється оподаткування. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю на умовах сімейного бізнесу та знаходяться на загальній системі оподаткування, мають право розподіляти оподатковувані доходи на членів сім'ї, але частка кожного з них не повинна перевищувати розміру, пропорційного кількості осіб, що беруть участь у підприємницькій діяльності, якщо один з них має право на пільгове оподаткування. [35, с.135]

Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) введений в дію За­коном України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. за № 889-ІУ з 1 січня 2004 року. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 втратив чинність, за винятком розділу IV у частині оподаткування доходів громадян-підприємців.

Необхідність податку на доходи з фізичних осіб обумовлена:

1. Його фіскальним значенням. Це підтверджується тим, що частка його попередника (прибуткового податку з доходів громадян) у доходах Зведеного бюджету з року в рік зростала.

2.     Попередня система мала недоліки при оподаткуванні фізичних осіб:

-        доходи жорстко регламентувалися;

-        були обмежені за видами;

-        надавала можливість ухилятися від сплати податку, прямо не порушуючи закон;

-        ввійшла у протиріччя з новими умовами господарювання і, як наслідок, неефективно регулювала доходи громадян.

3.  ПДФО виконує таку роль:

-       регулює грошові кошти (доходи) населення;

-       стимулює використання робочої сили.

В основу механізму прибуткового податку з доходів громадян покладалися такі принципи:

-              дискретність оподаткування (кожна більш висока ставка використовувалася. Ці суми були обмежені по mах і mіn);

-       прогресивний характер оподаткування (ставки зростом із ростом сум доходів громадян). Проте встановлені високі ставки сприяли приховуванню об'єкта оподаткування та видачі зарплати, яка не обліковувалася і не оприбутковувалася по документах офіційної звітності;

-       наявність великої кількості пільг.

Відбувалася поступова еволюція прибуткового податку з гро­мадян, який справлявся в Україні до 1 січня 2004 року:

1)    змінився неоподатковуваний мінімум;

2) змінилися інтервали прогресивного оподаткування;

3)    змінився перехід від місячного до квартального та річного оподаткування доходів окремих категорій громадян;

4) відбулося зниження ставок (від 90 до 40 %);

5)  коригувалися ставки оподаткування дивідендів (15, 30 %). Новий закон кардинально змінив механізм, базу та ставки оподаткування. Так, зокрема:

1.     Запроваджена з 1 січня 2004 по 1 січня 2007 (після 01.01.2007 р. — 15,0 %) єдина ставка для всіх категорій громадян в розмірі 13,0 % (крім фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, які знаходяться на спрощеній або фіксованій системі сплати податку);

2.     На період з 1 січня 2004 по 1 січня 2007 (після 01.01.2007 р. — 30,0 %) встановлена підвищена ставка податку на доходи у розмірі 26,0 % на доходи, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті (виграші у вигляді грошових та майнових призів у сфері грального бізнесу, за результатами проведення недержавних лотерей та ін.); [8]

Заплановано запровадити з 1 січня 2007 року, оподаткування доходів від операцій з продажу, обміну та інших видів відчуження нерухомого майна (квартири, дачі і т. ін.) за ставками 1,0 %, 5,0 та 13,0 %. Операції з продажу рухомого майна (легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, моторні або парусні човни) звільнятимуться від сплати ПДФО за умови сплати державного мита до або під час продажу, за винятком операцій з продажу іншого рухомого майна (вантажні автомобілі, сільськогоспо­дарська техніка і т. ін.), які підлягають оподаткуванню з 1 січня 2004 року за ставкою 13,0 %  (з 01.01.2007— 15,0 %), в т. ч. по операціях міни — за ставкою 6,5 % (з 01.01.2007 — 7,5 %).

4.     З 1 січня 2010 року передбачено також оподаткування процентів (дисконтних доходів) по вкладах, розміщених у фінансових установах (банках, кредитних спілках і т. ін.) за ставкою 5,0 %; акцій, корпоративних прав, дивідендів, роялті та інших пасивних доходів за ставкою 13,0 %.

5.     З 1 січня 2004 року підлягають оподаткуванню доходи окремих категорій населення, які раніше не сплачували прибутковий податок з громадян (військовослужбовці, судді, працівники правоохоронних органів та сільськогосподарських підприємств і т. д.).

Платниками ПДФО є:

-              фізичні особи— резиденти України (громадяни України, громадяни іноземної держави або особи без громадянства), які мають місце постійного проживання в Україні незалежно від фактичного місця проживання або за умов постійного проживання за кордоном за наявності центру життєвих інтересів в Україні;

-       фізичні особи — громадяни України, у яких неможливо визначити резидентський статус, або/та фізичні особи без громадянства, статус яких визначається нормами міжнародного права;

-              фізичні особи, у яких неможливо визначити центр життєвих інтересів або які не мають місця постійного проживання в Україні, але перебувають в Україні не менше 183 днів протягом періоду (періодів) податкового року;

-       фізичні особи, зареєстровані в Україні як самозайняті особи;

-              фізичні особи — нерезиденти України.

У фізичних осіб, визначених у п. 1—4, підлягають оподатку­ванню доходи, отримані як з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. При цьому резиденти — громадя­ни України мають право на залік податків, сплачених за кордоном, якщо це передбачено міжнародним договором. Нерезиденти України сплачують податок тільки з доходів, отриманих з джере­лом їх походження з території України.

Об'єктом оподаткування резидента України є:

1.  Загальний місячний оподатковуваний дохід (ЗМОД), який дорівнює сумі нарахованих або виплачених доходів платнику протягом звітного місяця, зменшених на суму внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та суми податкової соціальної пільги (СП), якщо резидент має право на відповідну пільгу.

2.  Чистий річний оподатковуваний дохід, який складається з суми загального річного оподатковуваного доходу (загальні місячні оподатковувані доходи звітного року (ЗМОР) + іноземні доходи (ДІН), одержані протягом такого звітного року) зменшеного на суму податкового кредиту звітного податкового року (ПК).

3.     Загальний оподатковуваний дохід (ЗОД), нарахований або виплачений на користь платника протягом звітного податкового періоду (доходи з джерелом походження з України, які підлягають остаточному оподаткуванню при їх нарахуванні або виплаті (ДВ) + доходи чистого річного оподатковуваного доходу) за вирахуванням доходів, які оподатковуються за іншими правилами (ІД), ніж передбачені в Законі.

Отже, загальний оподатковуваний дохід резидента—платника податку виглядає так:

ЗОД = ДВ + (ЗМОР + ДІН - ПК) - ІД.

Об'єктом оподаткування нерезидента в Україні є:

1.     Загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом походження з України.

2.     Загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом походження з України.

3.     Доходи з джерелом походження з України, які підлягають остаточному оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті).

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи та виплати, передбачені п. 4.2, ст. 4 Закону, а також виплати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатнос­ті, регресні виплати, оплата вартості путівок на відпочинок, ліку­вання або оздоровлення на території України не за рахунок кош­тів професійної спілки або фонду загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування, в тому числі оплата путівок з будь-яких джерел для реалізації поза межами України, нецільова благодійна допомога (за винятком допомоги, що не перевищує мінімального прожиткового мінімуму та надається особам, які мають право на податкову соціальну пільгу).

До складу загального місячного або загального річного оподатковуваного доходу не включаються доходи, передбачені п. 4.3, ст. 4 Закону, як такі, що не підлягають відображенню в його річ­ній податковій декларації та не є об'єктом оподаткування, в тому числі доходи, пов'язані з виплатою допомоги по вагітності та по­логах, по догляду або при народженні дитини. [15]

Об'єкт оподаткування визначається у грошовій та негрошовій формах. При цьому у негрошовій формі він дорівнює вартості нарахованого доходу за звичайними цінами, збільшеними на су­му ПДВ (якщо особа є платником ПДВ), акцизного збору (нада­ється підакцизний товар) помножений на коефіцієнт, розрахова­ний за формулою:

К= 100: (100-Сп),

де К — коефіцієнт та Сп — ставка податку на момент нарахуван­ня доходу.

Звичайні ціни застосовуються при нарахуванні оподатковано­го доходу на:

-       суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки) згідно з пп. 4.2.9 (є), п. 4.2, ст. 4 Закону;

-       будь-яку суму (вартість) цільової благодійної допомоги, яка залишилася після завершення наукового дослідження (розробки) у набувача;

-       суму обміну майна на інший об'єкт рухомого майна згідно з нормами п. 12.4. ст. 12 Закону (за винятком операцій з продажу, обміну  легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера, моторного або парусного човна, завірених нотаріально та за умови сплати державного мита). Розраховують звичайні ціпи за правилами податкового обліку відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР.

При нарахуванні доходів у вигляді активів, виражених в іно­земній валюті або міжнародних розрахункових одиницях, вар­тість таких активів перераховується у гривні за валютним (об­мінним) курсом Національного банку України, діючим на момент одержання таких доходів. Нараховані доходи у вигляді заробітної плати платника зменшується на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які справляються за рахунок доходу найманої особи.

Податкові соціальні пільги та податковий кредит.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» пе­редбачено надання пільги всім громадянам у вигляді не включення до об'єкта оподаткування окремих видів доходів, визначених у п. 4.3 ст. 4 Закону, а для малозабезпечених верств населення — додатково, згідно зі ст. 6 Закону, шляхом надання податкової со­ціальної пільги.

Податкова соціальна пільга (ПСП) застосовується до дохо­ду, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата, а також прирівняних до неї виплат, тільки за одним місцем його нарахування (виплати). Відповідно до пп. 6.5.1, п. 6.5 ст. 6 Закону ПСП встановлюється залежно від категорій платників у розмірах 100, 150 та 200 % від мінімальної заробітної плати (МЗП) та застосовується до нарахо­ваного місячного доходу, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, вста­новленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн.

На перехідний період 2004—2006 рр. ПСП (табл. 1.1) застосо­вується для платників, які не мають право на спеціальні підви­щені пільги у розмірі 150 та 200 %, у таких розмірах:

2004 рік — 30 % від суми мінімальної заробітної плати на 1 січня 2004 року,

2005 рік — 50% від суми МЗП станом на 1 січня 2005 року,

2006 рік — 80 % від суми МЗП станом на 1 січня 2006 року.

Таблиця 1.1

Розмір ставок ПСП за 2004—2006 роки

Статус пільги	Розмір ставок
	2004	2005	2006
Загальна ПСП	61,5 = 205 · 0,3 0,3	131= 262·0,5	175 = 350 ·0,5 - 350 5
Підвищена соціальна пільга у розмірі 150 % від загальної ПСП	92,25=61,5 · 1,5	196,5=131 · 1,5	262,5 = 175 ∙0,5
Підвищена соціальна пільга у розмірі 200 % від загальної ПСП	123 = 61,5 ∙2	262=131· 2	350 = 175 ·2

 

Починаючи з 2007 року податкова пільга дорівнює 100% суми мінімальної заробітної плати, яка була встановлена станом на 1 січня 2007 року. Для окремих категорій громадян, які мають право на спеціальну підвищену ПСП, розмір пільги відповідно складав: у 2004 році— 45 та 60% від МЗП, 2005- 75 та 100%, 2006 — 120 та 160 %, 2007 — відповідно 150 та 200 % від МЗП. [34,с.30]

З урахуванням того, що на 2004 рік прожитковий мінімум був встановлений у розмірі 365 грн., на 2005 рік— 453 грн., на 2006 рік — 483 грн., сума доходу (заробітної плати), що надавала право на одержання ПСП, складала: у 2004 році— 510 грн. на місяць, у 2005 році — 630 грн., у 2006 році — 680 грн. При цьому податкова пільга застосовується виключно за одним місцем на­рахування (виплати), яке платник податку вибирає у вигляді по­дання роботодавцю заяви за формою, встановленою ДПА Украї­ни. Заяву платник може не подавати, якщо станом на 1 січня 2004 року роботодавцем велася трудова книжка на платника по­датку. Коли платник вирішив змінити місце отримання пільги, то за попереднім місцем її застосування подається заява про відмову від її застосування, а за новим — заяву з проханням про застосу­вання пільги.

Заява не подається при звільненні з роботи — надання пільги призупиняється з місяця звільнення. Перелік категорій громадян, які мають право на загальну та спеціальну підвищену пільгу, на­ведено у таблиці 1.2.

Крім пільг, визначених у п. 4.3 ст. 4 Закону, а для малозабез­печених верств населення додатково, згідно зі ст. 6 Закону, плат­ники податків також мають право на зменшення за наслідками звітного податкового року загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту.

Податковий кредит — сума або вартість витрат, на які мо­жуть зменшуватися, за наслідками звітного року, загальний річ­ний оподатковуваний дохід платника податку— резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у фізичних або юри­дичних осіб — резидентів (крім витрат на сплату ПДВ та АЗ) у випадках, визначених Законом.

 

Таблиця 1.2

Перелік категорій громадян, у яких сума місячного оподатковуваного доходу не перевищує скоригованого місячного прожиткового мінімуму та які відповідно мають право на ПСП

Категорія громадян	Розмір пільги на 2006 рік (грн.)			Термін дії пільги
	175	262,5	350
Платник податку з нарахованим мі­сячним доходом <680 грн.	+	—	—	Обмеження відсутні
Платник відповідає вимогам рядка 1 та одночасно є:	—	+	—	Далі по тексту
самотньою матір'ю, батьком  (опіку­ном, піклувальником) у розрахунку на кожну дитину до 18 років, утримує дитину-інваліда І або II групи або троє дітей до 18 років		+		Дитина не досягла 18 років, платник не позбавлений бать­ківських прав, дити­на не знаходиться на повному державно­му утриманні
вдівцем або вдовою		+		Особа не одружена або не знаходиться під опікою
чорнобильцем 1—2 категорій або нагоро­джена грамотою ВР УРСР)' зв'язку з лік­відацією аварії їй Чорнобильській АЕС		+		Особа має відпові­дний статус
учнем, студентом, аспірантом, орди­натором, ад'юнктом, військовослужбовцем строкової служби		+
інвалідом 1 або II груп, в т. ч. здипшеша	-	+	-
особою, якій присуджено довічну стипендію як постраждалому за правозахисну діяльність		+
Платник відповідає вимогам рядка 1 та одночасно є:	—	—	+	Далі по тексту
Героєм України, Героєм Радянського Союзу або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави			+	Особа мас відпові­дний статус
учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка на той час працювала в тилу і має відповідні державні відзнаки			+
колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, ви­знаною репресованою чи реабілітованою			+
особою, яка була вивезена під час Другої світової війни  військами  фашистської Німеччини або її союзниками			+
особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Ро­сія) з 8.09.1941 по 27.01.1944 роки			+